Кєкіна Тетяна Сергіївна

Батько: Кекiн Сергiй Володимирович

У 1988 році стала ученицею 1 класу ОШ № 13. Школа зробила величезне враження, для дитини, що ніколи не бачила разом такої кількості людей в одній кімнаті - це було грандіозно.

Перша вчителька була дуже спокійною жінкою з тихим рівним голосом. Ніколи не любила таких людей: інфантильних, у якомусь ступені байдужих, тому вона не залишила в душі ніяких особливих спогадів. Повною протилежністю їй була класний руководитель з 5 по 9 клас Олександра Євсіївна: енергійна, розумна, емоційна. Пам'ятаю, вона завжди за усіх переживала, лаяла, хвалила, завжди була в русі. Саме вона розвила в мені любов до класичної літератури. На її уроках ми знайомилися з творчістю Достоєвського, Толстого, Стендаля. З улюблених учителів можу також виділити Людмилу Семенівну, що розповідала про теореми, дроби й інші цікаві речі, нескладно догадатися, що вона викладала алгебру і геометрію.За час навчання в школі брала участь в олімпіадах по математиці і, навіть, займала призові місця.

Закінчивши 9 клас, вирішила, що етап "Школа" для мене закінчений. У житті кожного бувають такі моменти, коли хочеться змін, тому, можна сказати зовсім випадково зявилась в Горловском машинобудівному коледжі в групі технологів і ні хвилини не пошкодувала про свій вибір. Група, в якій навчалася, і викладацький склад були просто чудовими.

Можу з гордістю сказати, що в коледжі навчилася чудово креслити і на другому курсі на олімпіаді по нарисній геометрії зайняла перше місце.

Після коледжу рішення навчатися в Донецький державний технічний університет залишила без змін, і з 2000 року навчаюсь на 3 курсі спеціальності "Технологія машинобудування". Чесно кажучи, різниця між коледжем і інститутом величезна. Якщо раніш до нас відносилися як до дітей: контролювали, робили зауваження, то в інституті все виявилося по-іншому: нас сприймали як дорослих людей. Переїзд із Горлівки в Донецьк виявився початком нового самостійного життя, що так боїшся починати, і в той же час чекаєш його наближення. Рішення навчатися в магістратурі прийшло саме собою. Одиного разу запитала себе: "А чому б і ні?", і на кваліфікаційному іспиті написала заяву в магістратуру.

Під час навчання в коледжі й інституті в нас була можливість відвідувати машинобудівні підприємства Горлівки і Донецька, що зараз не в найкращій формі. Однак наш слов'янський народ відрізняє від інших незламна віра в добро, оптимізм і гумор. І не меркне віра в те, що наші країни (Росія, Україна і Білорусія) зможуть подалати труднощі, що настане день і не буде Україна підлещуватися до західних країн, що наші підприємства, нарешті запрацюють, що експорт промислових товарів перевищить імпорт, що суспільство буде приймати Україну не як сировинний придаток, а як рівноправного партнера, що буде випускати конкурентноздатну продукцію. Для того щоб так було, звичайно, одного бажання мало. Зв'язок між Вузами і підприємствами потрібно налагоджувати, а інженери повинні одержати своє належне місце і повагу на заводах.

Найстрашніше в людині - це байдужість, і якщо людям не буде все рівно, то життя налагодитися. Не знаю, де прикладу свої знання, де буду працювати, чи буде в мене робота зі спеціальності, чи ні, але знаю, що свої обов'язки буду виконувати дуже добре, і постараюся стати професіоналом у своїй діяльності. Сомерсет Моэм сказав :

" Аматора від професіонала відрізняє те, що останній може просуватися вперед."